Кожен із нас переосмислює історію, її трагічні сторінки, які змушують із болем стискатися людські серця. І одна з найстрашніших – Голодомор, який призвів до небачених жертв. І навіть коли минули десятиліття, ми не маємо права забувати про ті страшні часи. У ХХ столітті Україна пережила три голодомори: 1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр., проте Голодомор 1932 -33 р.р. був наймасовішим і найжорстокішим. Розпочався голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головною причиною Голодомору історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а навіть не приймала допомогу інших країн і кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодні райони.

За даними істориків, у 1932 – 33 роках жертвами голоду в Україні, за різними оцінками, стали від 4 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі – на годину, по 17 – щохвилини. Найбільше постраждали тодішня Харківська і Київська області. На них припадає більше половини усіх загиблих.

Вшанувати пам'ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося. Ніде й ніколи!