Київ найближчим часом ризикує втратити чотири тисячі гектарів міських «легень»

За підрахунками Держстату, щороку на кожного українця припадає майже 100 кг шкідливих викидів. Вони сиплються з труб промислових підприємств, вилітають з автомобільних двигунів, летять за вітром від палаючих звалищ. І якби всі ці кілограми дісталися до нашого організму — був би нам гаплик. Що ж нас рятує? По-перше, закон тяжіння, який приземляє значну частину отрути біля місця викидів, а по-друге — наші зелені друзі. Не знаю, що ви подумали, а я маю на увазі тих, що з листям відповідного кольору.

Так, доросла тополя осаджує за рік 34 кілограми пилу, нейтралізує 200—300 грамів хлору, 50—60 грамів фтору тощо. А якщо це не окремі дерева, а гай або навіть ліс, на наш захист зелень починає працювати ще ефективніше: гектар лісу затримує за рік 30-70 тонн пилу. Лісове повітря насичене сотнями біологічно активних речовин, які стимулюють роботу серця, знижують частоту пульсу, поліпшують легеневу вентиляцію, підвищують стійкість до токсинів та інфекцій

І як же ми у свою чергу бережемо наші обереги? Погано, дуже погано. Це яскраво видно на прикладі столиці. Площа зелених зон Києва зменшилася з 2005 по 2010 рік на третину! Щоб повернути Києву славу найзеленішої столиці Європи треба повідміняти сотні (!) антиекологічних рішень Київради, висадити (і виростити, що ще складніше) сотні тисяч дерев, кущів, квадратних метрів газонів.

А тут іще загроза втрати найближчим часом аж чотирьох тисяч гектарів міських легень, а як наслідок — погіршення клімату на обширній території на північ та північний захід від Києва.

Двовладдя у столиці гірше за бензопилу

Якщо глянути на карту Києва через призму такої-сякої уяви, можна побачити у контурах столиці опецькуватого метелика із парою зелених крилець. Одне «крило» — Голосіївський ліс, захищений на сьогодні статусом Національного природного парку, а інше — Пуща-Водиця та Біличанський ліс. Ось цей масив з романтичною «пухнастою» назвою і опинився під загрозою знищення. Саме цей шматок «крила» у Києва хочуть відірвати.

Зробити це намірилися депутати селища Коцюбинське Київської області. Народні обранці ще чотири роки тому ухвалили вважати Біличанський ліс (цитую рішення сесії сільради) «деревною рослинністю». Для чого ці філологічні викрутаси? Е-е, шановні… Ліс — це категорія захищена, на переведення лісових земель у, скажімо, землі забудови потрібно дозвіл аж Кабінету Міністрів. Відчуйте, як-то кажуть, різницю.

Продовжуючи наші географічні пошуки, побачимо, що Коцюбинське оточено Києвом з усіх сторін. Як князівство Монако Францією. І от «Монако» вирішило розширитися — за рахунок «Франції». А саме до своїх 87 гектарів дорізати ще чотири тисячі га столичної землі. Першу сотню гектарів навіть уже встигли роздати під котеджі. І закипіла робота… Працівники Святошинського лісопаркового господарства (підрозділ Київзеленбуду) недорахувалися вже кількох сотень дерев, які зрубано для підготовки будмайданчиків і парканів.

Коцюбинські депутати мотивують своє рішення турботою про односельців — мовляв, якось же треба покращувати житлові умови громадян. Та знайомство із списком щасливчиків, яким дісталися «за так» шматки землі вартістю від півмільйона гривень (до Коцюбинського маршрутка від метро «Академмістечко» іде 20 хвилин, тож ціни на цю землю ого-го), говорить про інше. Серед 500 власників ласих шматочків знайшлися прізвища самих сільських депутатів та їх родичів, а також прізвища громадян з… інших областей. Причому ці громадяни про свій статус землевласників не відали, як-то кажуть, ні сном, ні духом.

Ці обставини свідчать, що наміри і дії купки людей, які князюють у селищі Коцюбинське, аж ніяк не можна назвати моральними. А як із законністю у цій справі? За останні чотири роки це питання з’ясовував не один десяток судових засідань. Останнім цю справу розглядав Вищий адміністративний суд України. Якщо коротко, то судді ВАСУ вирішили, що Коцюбинська сільрада… права. Ліс — таки не ліс, а «деревна рослинність». З усіма наслідками, що з цього випливають.

Як «усихає» стольний град

Рішення шокувало і громадськість, і досвідчених юристів. Адже фактично цим судовим рішенням підтверджено законність розширення меж селища. Хоч згідно із Земельним кодексом України зміна меж належить виключно до компетенції Верховної Ради України.

Насторожує й інший факт. Про доленосне для столиці європейської держави судове засідання не знали ні прокуратура, ні Київська міська державна адміністрація, ні Київрада, ні широка громадськість. Вирок, яким розподілено землі вартістю у сотні мільйонів, ухвалено тишком-нишком. Це приводить нас до як мінімум двох висновків. По-перше, прокуратурі та іншим відповідним органам варто уважніше придивитися до цієї справи з антикорупційної точки зору. По-друге, варто тій же прокуратурі, яку відверто зневажено, вивчити законність проведення судового засідання у такий «тихий» спосіб. А законодавцям — внести відповідні зміни у закони, щоб на майбутнє не допускати кулуарного розгляду таких важливих для мільйонів українців, для всієї держави, врешті-решт, рішень.

Але, як говорить народне прислів’я, поки сонце зійде, роса очі виїсть. На цю бюрократичну тяганину піде чимало часу, а ліс рубають уже сьогодні. Що ж робить київська влада (яка від імені киян управляє Біличанським лісом)? І що взагалі треба робити?

Київрада та КМДА мають намір оскаржувати рішення ВАСУ у Верховному суді. Також київська влада підготувала відповідне звернення до прокуратури. Є й особливий лист до Верховної Ради — з пропозицією включити Коцюбинське до складу Києва. Пропозиція дуже логічна. По-перше, не можна допускати двовладдя на території столиці. По-друге, це дасть змогу врегулювати конфлікт навколо 4 тисяч гектарів цінних рекреаційних земель. А по-третє, Коцюбинське вже й так повністю користується комунікаціями та технічними мережами Києва — водопостачанням, каналізацією, дорогами, кабельними мережами…

Президент — за збереження лісу

У цьому питанні київська влада керується дорученням Президента України, яке глава держави дав іще у травні 2011 року. Наша газета писала свого часу про зустріч Президента з депутатом Коцюбинської селищної ради, керівником інформаційно-аналітичного відділу програми «Вікна-Новини» телеканалу СТБ Іриною Федорів. Ірина просила допомогти зберегти Біличанський ліс. Віктор Янукович у відповідь пообіцяв вжити усіх необхідних заходів: «Я вивчу цю проблему, дам доручення фахівцям, у тому числі й Генеральній прокуратурі. Ми маємо не допустити вирубки цього клаптика лісу».

Громадськість у свою чергу запропонувала як спосіб збереження лісу надання йому статусу національного природного парку (НПП). За дорученням Президента Мінприроди розробило відповідний проект, а Київрада узгодила цей документ. Але підписання указу Президента про створення НПП поки що не відбулося, за деякими даними — через необхідність доповнити проект можливістю прокладання через ліс під’їзної дороги до майбутнього інноваційного парку Bionic Hill.

Може, з точки зору радикальних екологів я скажу крамольну річ, але як на мене, треба швиденько вносити ці доповнення. Дозволивши будівництво дороги, але як у Європі — тільки разом з підземними переходами для жаб, відповідною розміткою та знаками про рух тварин у місцях їх традиційної міграції, обмеженнями швидкості тощо. І знову подавати проект указу на підпис Президента. Звичайно, дорога зменшить цінність цієї природної території, але якщо згаяти час, можна втратити увесь ліс або значну його частину. Про це свідчить історія створення НПП «Голосіївський», який створювався протягом майже 20 років. А створити його можна було ще за часів мерства Івана Салія. І на значно більшій території, ніж зараз, хоч і без урахування всіх пропозицій екологів. Але один з лідерів київської організації Української екологічної асоціації «Зелений світ» затявся: або все, або нічого. Так створення парку було відтерміновано ще на 10 років, а чимало потенційно «паркових» територій втрачено. Не повторити б цю помилку тепер.

Узагалі зараз громадськості треба налагодити прямий діалог, ба, навіть повсякденну співпрацю з усіма владними структурами, задіяними у вирішенні питання. Бо нині цей діалог відбувається виключно через пресу. І часто призводить до ефекту «зіпсованого телефону». Та й дорогоцінний час втрачається.

А стосовно народних депутатів України для громадськості важливо працювати з представниками усіх політичних сил. Бо метою такої роботи має стати не задоволення чиїхось політичних амбіцій, а результат — збереження лісу, збереження для мільйонів людей можливості відновлювати свої фізичні та душевні сили у спілкуванні з природою Біличанського лісу.

ТОЧКА ЗОРУ

Денис МОСКАЛЬ,
голова Постійної комісії Київради
з питань екологічної політики:

– Фактичне захоплення Коцюбинською селищною радою території міста Києва створює небезпечний прецедент. Безкарність такої поведінки надихає інших місцевих керівників. Привласнювати і знищувати київський ліс почала і Гостомельська селищна рада. У Гостомелі роздали під забудову понад 80 ділянок на території того ж таки багатостраждального Біличанського лісу. На частині з них розпочались підготовчі і будівельні роботи. У лісі зводять уже п’ятий будинок.

З південною межею Києва ситуація не краща. Там на територію столиці зазіхає селище Козин.

Задля збереження територіальної цілісності міста потрібно якомога швидше підготувати проект землеустрою щодо встановлення меж Києва і передати його на затвердження Верховній Раді. Тільки встановлення меж столиці Верховною Радою захистить Київ від посягань сусідніх селищ. І це необхідно робити терміново. Кожен день зволікання коштуватиме місту втрати гектарів своїх земель. А через кілька років може взагалі виявитися, що вже не буде чого затверджувати.

Андрій СКІПАЛЬСЬКИЙ,
голова ГО «Життя»,
мешканець Коцюбинського:

– Я хочу, щоб Біличанський ліс залишався доступним для всіх, а не перетворився на суцільні паркани і лісосіки. Дієвим захистом лісу стане надання йому статусу національного природного парку. Мільйони людей чекають відповідного указу Президента.